ВИРІШУЄМО ПРОБЛЕМИ
Гіперактивна дитина
Кожна дитина своєрідна. І ми не в змозі вплинути на те, якою саме вона народиться – можемо лише співпрацювати з природою, щоб дозволити дитині розвинутися відповідно до її потенціалу. Виконати це завдання особливо нелегко щодо дітей, які мають ознаки імпульсивності.
Гіперактивність у дітей – це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але зазвичай він діагностується у дітей, які відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються, їх легко розвеселити або розсмішити, часто для них характерна агресивність. Унаслідок цих особистих особливостей гіперактивним дітям важко концентрувати увагу на завданні. Цих дітей називають по-різному – гіперактивними, імпульсивними, розгальмованими.
Мабуть yci бодай частково знайомі з цими дітъми завдяки хлопчикові з дитячого мультфільму Петрик П'яточкін. У нього присутні типові ознаки цього розладу — він гіперактивний, перебуває у безперервному pyci, за словами виховательки з того ж мультфтьму, «напевно, в цьому хлопчику, як у пухнастім зайчику, захована незвична стрибуча пружина». Саме через надмірну активність Петрик створює постійні проблеми навколо себе.Мультфільм блискуче точно вказує на те, що може допомогти Петрикові — мудрий педагогічний підхід, який базується на лю
Утім, на жаль, у житті зміни настають не так швидко, як у мультфільмі i стають наслідком тривалого, послідовного виховання...У мультфшьмі Петрик П'яточкін — позитивний персонаж, котрий викликає симпатію. і це правда: бо гіперактивні діти мають багато позитивних рис —вони, як i Петрик, часто бувають щирі, безпосередні, доброзичливі, енергійні. Утім, у їхній поведінці є й багато такого, що створює проблеми для оточуючих i для них самих. Саме через ці особливості поведінки такі діти часто стикаються з негативними реакціями інших, відторгненням, осудженням, нерозумінням.
Бiльшiсть фахiвцiв виокремлюють три ocнoвнi форми виявлення гiперактивностi:
1 ) дефiцит уваги;
2) iмпульсивнicть;
3) пiдвищена рухова активнiсть.
Що могло спричинити те, що дитина стала гiперактивною?
- Органiчнi пошкодження мозку (черепно-мозгова травма)
- Пренатальна патологiя(патологія вагітності: діатез, хронічні соматичні захворювання матері)
- Генетичний чинник (спадковість, тобто синдром дефіциту уваги може мати родинний характер)
- Харчові фактори (харчування, яке містить велику кількість вуглеводів, призводить до погіршення показника уваги)
- Соцiальнi чинникиь(вседозволеність, відсутність системи виховних впливів на дитину)
- Екологiчнi чинники
- Алкоголізм та куріння батьків
Проблеми, якi можуть виникнути у гiперактивної дитини:
-
слабка психоемоцiйна стiйкiсть при невдачах;
-
у гiперактивної дитини будуть у подальшому труднощi у шкiльному навчаннi;
-
в таких дiтей неадекватна самооцiнка;
-
в гiперактивної особистостi є проблеми у взаєминах з iншими.
Слід наголосити, що через індивідуальні особливості гіперактивних дітей доцільно працювати з ними вранці, а не ввечері, зменшити їхне робоче навантаження, робити перерви під час занять.
Перед заняттям бажано провести індивіадуальну бесіду, обговоривши правила поведінки, за виконання яких дитина отримає винагороду.
Гіперактивні діги можуть бути
талановитими й успішними
Як свідчать дослідження, гіперактивні діти
мають, як правило, більш високий рівень
інтелекту, ніж інші діти. I дуже часто виявляється,
що дитина, котра не може всидіти з книжкою
в руках більше 10 хвилин, за цей короткий час
встигає запам'ятати значний обсяг матеріалу.
Такі діти мають рідкісну особливість виражати свої почуття i тому часто стають обдарованими акторами, танцюристами та спортсменами. Вважають, що гіперактивність спостерігалась у багатьох відомих людей минулих років, зокрема в Моцарта, Македонського, Авраама Лінкольна, Бернарда Шоу, Пушкіна, Достоєвського, Ньютона, Ейнштейна, Пабло Пікассо, Сальвадора Далі.
.jpg)
Ці незрозумілі дитячі страхи
Немає людини, яка ніколи не переживала б почуття страху. Стурбованість, тривога, страх, тривожність - такі самі невід'ємні емоційні ознаки нашого психічного життя, які радість, захоплення, гнів, подив, смуток.
Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може пробиратися в майбутнє людини і тероризувати її все життя. Проте слід зазначити: страх, як і інші прикрі переживання, не є однозначно шкідливим. Будь-яка емоція виконує певну конкретну функцію і допомагає дитині чи дорослому орієнтуватися в навколишньому середовищі, захищає нас від зайвого ризику, коли ми, наприклад, переходимо вулицю тощо. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від травматизму. Проте цим, на жаль, його позитивний вплив обмежується.
За походженням страхи поділяються на такі види: навіювані, особистісно-зумоелені та ситуативні.
Навіювані виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіюваних страхів:
-
залякування (жартома чи зумисне),
-
фізичні покарання, примушування,
-
приниження особистої гідності,
-
висміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки.
Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним.
Ось деякі з традиційних висловлювань дорослих в цьому випадку: «Сашко, не плач, бо зараз покличу медсестру, щоб зробила тобі укол!» «Погано поводитимешся — віддам чужому дядьку», «Бабай зараз прийде до тебе!».
Особистісно зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути думки про свої вади, недоліки, відсутність впевненості маляти в любові батьків, розлука з об'єктом прихильності, страх засинати, бути самому у темному приміщенні, самому бути вдома без дорослих, захворіти. Такі страхи дуже важко усунути.
Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, воєнні дії, поведінка п'яних батьків, мультфільми чи казка з жахами, присутність дитини на похороні. У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи минають, але залишають глибокий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини.
Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій,
які можуть спричинити переляк.
Поради батькам
Страхи — класичний симптом того, що у дитини велике внутрішнє напруження, що вона не справляється із життєвими та емоційними труднощами. Тому, щодня залишайте 3—5 хвилин на те, щоб дитина могла індивідуально поговорити з вами, поділитися своїм секретом, тривогою, попросити поради, допомоги.
-
Тон, яким повідомляєте вимогу чи заборону, повинен скоріше бути дружнім, пояснювальним, ніж примушуючим.
-
Фізичні покарання не повинні вважатися нормою і плануватись зарані, як корисні. Але, якщо дитина так поводить себе, що стався емоційний зрив дорослого, то, як правило, це стається, а не використовується як «прийом». Якщо цей зрив абсолютно щирий і без тіні розрахунку на «педагогічний ефект», то наслідки його можуть бути позитивними, якщо дитина побачить дорослого, не захищеного педагогічною бронею, а як рівного і більш близького.
-
Страхи перед засинанням часто означають, що сфера несвідомого у дитини прагне тіснішого контакту з матір'ю.
-
Позитивний приклад батьків у оволодінні своїми емоціями створює для дитини одну з необхідних передумов успішного подолання страхів.
Поділіться з дитиною спогадами про свої власні дитячі страхи, як ви з ними боролися і перемогли.
Якомога частіше наголошуйте дитині, що нічого страшного не сталося, що дорослі мама і тато сильні і завжди захистять її.
Розширюйте коло людей, яким дитина співчуває, щиро співпереживає, тоді її фантазія переключиться із співчуття собі на співчуття іншим, що зменшить страхи.
Якомога частіше хваліть свою дитину: підбадьорюйте, схвалюйте, позитивно сприймайте зроблене нею.
Покарання, якщо воно застосовується доречно, повинно виключати грубість, жорстокість. З погляду психопрофілактики страхів, недопустимо також застосування погроз, залякувань.